Українська служба Голосу Америки

Наступне питання - звідки такі кошти у владних представників? Зауважте, йдеться ніби то про бідну країну.Тут відповідь складніша, проте, достатньо очевидна. Українська політика перетворилася на доступ до ресурсу та його освоєння тими, хто має владні повноваження. Розмір цього ресурсу можна лише уявити, якщо співставити, скільки коштів витрачається на купівлю одних лише легітиматорів інструментів доступу, тобто народних депутатів.


Про купівлю українських депутатів знає більшість із тих, хто працює в парламенті: від самих депутатів та їхніх помічників, до політтехнологів та журналістів. Знають і про купівлю окремих голосувань, і про такий от бізнес цілих фракцій, чиє ідеологічне спрямування взагалі дуже далеке від стосунків із великим бізнесом.

Проте чи не вперше сам факт купівлі із детальним описом став доступним мільйонам українців. Тепер ці люди напевне знають, як і за скільки їхніх представників «купують».

Запис розмов Ігоря Рибакова із Романом Забзалюком дає чітке розуміння як робиться українська політика: починаючи від вельми специфічної лексики, закінчуючи фантастичними для середнього українця сумами розрахунку за специфічні політичні «послуги» в півмільйона американських доларів за «акт» переходу та щомісячня оплата.

І все це додатково до тих не малих коштів, які українські представники народу отримують з бюджету. І до низки пільг: спеціального медичного обслуговування, безкоштовного транспорту, спеціального санаторного лікування, тощо.

Відповідь на питання хто оплачує ці «специфічні» послуги депутатського корпусу очевидна. Це замовлення влади, яка потребує легітимації своїх ініціатив в парламенті шляхом лояльності депутатського корпусу.

Наступне питання - звідки такі кошти у владних представників? Тут відповідь складніша, проте, достатньо очевидна. Українська політика перетворилася на доступ до ресурсу та його освоєння тими, хто має владні повноваження. Розмір цього ресурсу можна лише уявити, якщо співставити, скільки коштів витрачається на купівлю одних лише легітиматорів інструментів доступу, тобто народних депутатів. Зауважте, йдеться ніби то про бідну країну.

Що може бути наслідком доказів всіх цих очевидних тез і скандалу із купівлі так званих «тушок»? Навряд чи варто чекати на активність прокуратури та фактом цих записів, бо прокуратура так само контролюється владою. навряд чи варто чекати справедливого суду з огляду на заяву депутата Забзалюка.

Але беззаперечним позитивом цієї історії має стати стати усвідомлення як робиться українська політика і навіщо. Це усвідомлення суспільство мало б виразити на виборах, адекватно реагуючи на тих, хто стає добровільним депутатським товаром та на його продавців.